Герої серед нас. Знайомтеся, це – солдат однієї з механізованих бригад ЗСУ Юрій Брянчик. Із підбитої ворожим ПТУРом машини хлопець витягнув ледь живого побратима. Коли боєкомплект здетонував – накрив товариша собою…
У непроглядній темряві, спричиненій димом від машини, яка палала, солдат боровся за життя побратима. Йому таки вдалося подарувати ще один день народження офіцерові-розвіднику…
Утома скувала все тіло. Важкий видався наряд на спостережному посту. Нічого. Попереду — кілька годин відпочинку. Ноги несуть до бліндажа, мов на автопілоті. Нарешті хоч на мить можна буде склепити очі. Аж раптом вибух. Ворожий ПТКР влучив у машину наших розвідників.
Гранатометник окремої механізованої бригади солдат Юрій Брянчик умить кинувся до автівки з бійцями. Утому наче рукою зняло. Часу на роздуми й вагання не було: товариші потребували допомоги.
— Боже, аби лишень уціліли! — промовляв до себе Юра.
Машина палала. Ліворуч на передньому сидінні солдат побачив бійця. Він був мертвий. До нього ніяк не підступитися. На місці водія сидів іще один, як згодом виявилося, лейтенант. Він також не подавав ознак життя. Але Юрій усе ж таки вирішив перевірити пульс. Тільки-но хлопець доторкнувся до скривавленого тіла, як той розплющив очі.
— Дякувати Богу, живий! Тримайся, я тебе витягну! Потерпи ще трішечки, — мов мантру, повторював Юра.
Машину добряче понівечило, дверцята не піддавалися, тож їх довелося вирвати. Звідки тоді в Юрія взялася сила, він і сам не розуміє. Брянчик поклав собі на плечі офіцера, але той був значно більший за нього та ще й непритомний. Так пересуватися вкрай важко. Глянув на дверцята, які лежали поруч. Поклав на них пораненого й поволік. Швидко, як тільки міг. Щойно дотягнув його до лісосмуги, як позаду загриміли вибухи: у машині здетонував БК…
Юрій накрив собою пораненого. Час ніби зупинився. Якимось дивом їх не зачепило. Коли вибухи припинилися, оглянув лейтенанта й почав терміново надавати першу медичну допомогу.
— Як там нас учили? Спочатку я забинтую тобі голову. Ось так. Тепер руки… І ноги також постраждали, — Юра продовжував говорити з непритомним офіцером.
На горизонті з’явилася швидка. З неї вибігли бойові побратими Брянчика й допомогли завантажити пораненого. Полегшення та заніміння. Боліли обпечені ядучим димом легені, ноги підкошувалися, а руки тремтіли. Тільки тепер до бійця прийшло розуміння того, що сталося. З листопада 2014 року, відтоді, як він призвався, це далеко не перший його бойовий епізод. Але то було перше життя, яке він урятував.
За цей учинок солдата Юрія Брянчика нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Крім того, він отримав відзнаку комбрига «Залізний воїн».
Джерело