Леся Слобода
БОГДАНЧИКУ!!! Мій найдорожчий і найрідніший СИНУ!!! Мій Ангел, моє сонечко, моє золотце, моя квіточка, моя надія,опора і сенс мого життя!!! Сьогодні тобі мало би виповнитися 22…Ворожі кулі нелюда забрали тобі життя…Жорстоко, холоднокровно, цинічно і підступно. Тепер тобі назавжди залишиться 21… БОГДАНЧИКУ!!!
Загрузка...
В щасливу і благословенну днину
Мені тебе подарувало небо, сину.
Те ж небо з висоти на мене впало
В той день, коли тебе не стало.
Ти біля мене був, як янгол Божий
Я вірила: з тобою все зможу.
З тобою сонце радісно сміялось,
Життя глибоким змістом наповнялось.
Ангеликом тебе я називала.
Напевно, вже тоді я відчувала,
Що посланий мені ти ненадовго з неба…
Загрузка...
Твоє плече – надійне, незрадливе,
До щему в серці руки турботливі.
І чуйність, жага до життя від Бога,
Мета — змінити світ, сходити всі дороги.
І прагнення усім допомогти.
Не тліти у житті. Горіти!
Як ти спішив, мій сину, жити!
І мрії, мрії про свою сім’ю щасливу…
Ти завжди вірив, сину, мов маленький, в диво…
Немовби знав, що більше днів не буде… тут, на Землі…
Жорстока доля сина хоронити.
І залишитися БЕЗ ТЕБЕ жити.
І марити щодня тобою,
Та просинатися зі сну в страшному болі:
Немовби скинули тебе з скали на камінь…
І серце на шматки…Ті гострі і пекучі.
Збирати їх…І знову починати.
Шукати сили, вчитись дихати,
До світу привикати…БЕЗ ТЕБЕ!!!
Минулого року твоє день народження співпало з Днем Матері і ми були такі щасливі. Ти вітав мене, а я тебе. Ти подарував мені таку красиву орхідею, це були останні квіти від тебе. Як же важко жити без тебе!!! Я вже ніколи не почую твій голос, ти вже ніколи мені не подзвониш, не напишеш смс, не прийдеш і не постукаєш у двері і ніколи не скажеш:» Мамо, я вже дома!!!» А я вже ніколи не зможу тебе пригорнути до себе, обійняти і поцілувати, ніколи не зможу вручити тобі в руки подарунок… Вчора був День Матері, та я ніколи не почую від тебе:» Мамо, вітаю!!!» Мене привітали інші діти, твої друзі, знайомі і незнайомі, привітали, як маму ГЕРОЯ!!!
Пробач, матусю, — квітів не дарую —
Лиш усмішку на фото на столі…
Пробач, рідненька, я також сумую,
Твій образ бачу з неба — у вікні…
Мене навчила рідний край любити!..
Хіба ж моя, матусенько, вина,
Що волю й незалежність боронити
Покликала Вітчизна дорога?..
Пробач, рідненька: Сином — не Героєм —
Хотіла б ти, щоб лише поруч був!
Щоб посиділи за столом обоє…
…Та я тебе уже не обійму…
Граніт холодний, а щока гаряча
І сльози дрібно котяться до ніг,
І плине, плине рідним краєм кача,
І на Твоїм волоссі — білий сніг…
Пробачте, мамо. Я не міг інакше…
Серденько ваше хочу так зігріти…
Але…така вже доля, мабуть, наша:
Для боротьби народжуються діти…
Надія Умриш
Сьогодні я дарую тобі свою щиру молитву, безмежно любляче материнське серце і білі троянди. Такі, як ти мені раніше дарував на 8- Березня. А цього року 7березня ти загинув і зробив мені такий невимовно болючий подарунок до 8- Березня на все життя, коли тебе в цей день привезли додому. Ми так не хотіли вірити, що це ти, що навіть не одразу тебе впізнали.
Ділилось горе на дві половини
Стогнало серце: ,,Не моя це дитина »
А розум в метанні між смертю й життям
Благав:,,Почекай…він живий…він ще там…»
І так у ваганні впізнали дитя,
Що ангелом став, залишивши життя
Клекоче душа, пламеніє буття…
Невже їх Богданко пішов в небуття ?
А небо обійми свої відкрива,
І з сумом приймає чергове життя.
Лиш батько і мати в зажурі важкій,
Плекали надію, що син їх живий…
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ !
Галина Олійник
Я й досі не вірю, що тебе немає, лиш свічка і твоє фото на столі з чорною лентою повертає мене в реальність… СИНОЧКУ!!! Хочеться кричати на цілий світ, а голосу немає. Моя єдина кровинка, мій Ангелику!!!
Пам»яті мого земляка Богдана СЛОБОДИ
Хлопчиночко з небесними очима,
дивись, яка прийшла весна.
А вже життя у тебе за плечима
війна… проклята будь війна.
Прощаються з тобою батько й ненька,
немов набат серцебиття.
Ніхто не скаже їм: мої рідненькі
війна… будь проклята війна.
Як пережити цю страшенну втрату,
душа пішла у небеса.
Дивись, он друзі йдуть немов на страту
війна… проклята будь війна.
Хлопчиночко з небесними очима,
осиротіла вся земля.
Та ж на вустах ще усмішка дитинна
війна… будь проклята війна.
А 9 березня ми тебе проводжали в останню путь, в день народження одного з твоїх найулюбленіших поетів- Тараса Шевченка. Ти знав напам’ять напевно всього «Кобзаря», а » Заповіт » вивчив напам’ять англійською мовою. Один з твоїх найкращих друзів, Максим, подарував тобі на прощання дві книги: «Кобзар» Шевченка і «Ти знаєш, що ти- Людина» Симоненка. Це одні з твоїх улюблених поетів, а їх у тебе було дуже багато. Ти вчив напам’ять вірші українських класиків. І так ти жив, спішив жити, щоб все встигнути зробити. Жив чесно, правильно і по-справедливому, і не боявся смерті. Не раз мені говорив, що не важливо скільки ти проживеш, а як ти проживеш це життя. Ти прожив своє таке коротке життя достойно, і я горджуся тобою, мій ГЕРОЙ!!!
«Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя…»
Василь Стус
Дякую тобі, СИНОЧКУ, за все, за те, що ти був у моєму житті!!! Дуже рано ти пішов від нас і з цим важко змиритись. Ця рана ніколи не заживе. Але я вірю, що ти в Царстві Божому і тобі там добре. Люблю тебе всім серцем, мій Богданчику, мій світлий Ангеле, мій соколе, мій ГЕРОЙ!!! Царство тобі небесне і вічна пам’ять. Нехай земля тобі буде пухом. Спи спокійно, мій ГЕРОЙ!!! З Днем Народження!!!
«Моє щастя, мій синочку…
Усмішка — єдина…»
Пригортаю знов до серця
Фотокартку сина…
За слізьми не бачу личка,
Голосу не чую…
Знаєш, рідний, за тобою
Так тяжко баную…
І чекаю: зайдеш в хату,
Станеш на порозі,
Скажеш: «Мамо, не втомився
В далекій дорозі!
Поганяю ще футбола —
Прийду на вечерю!..»
«Сину, милий мій синочку!..» —
Відчинила двері…
Тиша… Пустка… Сліз немає…
Вимила розлука…
Жити мамі без дитини —
Невимовна мука…
Надія Умриш