Дивлюся я новини з мітингу на підтримку Петра Олексійовича, на всі ці хороводи з транспарантами по центру Києва навколо суду, на його запальний виступ і думаю що вся ситуація з кримінальним переслідуванням Петра Олексійовича – це його горе і це – його щастя. Передає: «European Ukraine».
Чому горе?
Тому що вся нинішня українська правоохоронна система – це справа його рук. Він приймав участь в її створенні не тільки 5 років свого президентства, а ще і до цього, коли займав вищі щаблі державних посад. А отримавши її у спадок від попередників він її тільки розбудовував. Призначав туди своїх прокурорів, суддів інших силовиків. І будував її не як систему яка стоїть на варті Закону, гарантує безпеку мирних громадян, не як систему яка забезпечує невідворотність покарання злочинців, а як систему переслідування своїх політичних опонентів і всіх, кого він вважав загрозою собі і своїй владі. За що боровся – на те і напоровся.
Ви пригадуєте щоб при його президенстві за грати сів Медведчук? Чи хтось з олігархів? Зато до буцигарні відправляли Корбана, Савченко, Рубана, Саакашвілі. Всіх хто критикував Порошенко. Ця система налаштована саме на політичне переслідування. Вона не може покарати справжніх злочинців. І це щастя Петра Олексійовича.
Чому щастя?
Тому що Петро Олексійович справжній злочинець, і тому ця система неспроможна його покарати. Особливо враховуючи, що там досі його люди на багатьох посадах. І хто ж тепер його посадить?
Хоча був би Порошенко справжнім політиком, він би мріяв про тюремну камеру. По-перше: і книгу був би час написати, і по-друге: дочекатися того часу, коли його на руках винесли б з тюрми після провалу Зеленського. Головне щоб не на візочку і ні на сцену Майдана.
Бо кожний справжній політик повинен за ідею посидіти у тюрмі і щоб не втрачати часу – написати книгу про свою боротьбу.