Сергій пішов захищати країну ще коли не було АТО — у березні 2014-го. «Завдяки тому, що строкову службу проходив у десантних військах, потрапив у 95-у бригаду. Під час підготовки командири бачили, що я чогось вартий, маю знання у військовій сфері, тому на фронт я потрапив уже головним сержантом взводу», — згадує Сергій.
На Донбасі його підрозділ виконував незвичні завдання, які були тільки під силу найкращим спецпризначенням.
«Нашу роту вивели зі складу батальйону і прикомандирували до АТО. І ми вже не мали стояти на блокпостах чи виконувати звичайні бойові завдання. Наша задача була тихцем захоплювати території, щоб наші війська встановили там блок пост, також витягати людей з оточення тощо, — розповідає нам Сергій. — Наприклад, якось нам сказали виїхати на шістьох машинах на одну трасу. На місці вже дізналися, що окупанти захопили Рубіжне і розставили свої блокпости, а у місті залишилися наші розвідники та перші офіцери ГШ. До міста від нас було 180 км — треба було вивести їх швидко і тихо. Пройшли три наших блок поста, яких навіть на карті не було, і по рельсах зайшли в місто. Наші, які потрапили у кільце терористів, думали, що вже напевно не вийдуть живими і готувалися до останнього відбиватися. Ми ж їх по машинах і на вихід до своїх. Без жодного пострілу, без шуму. Терористи у шоці були!»
«Тільки коли закінчилися патрони помітив, що мені відірвало ліву ногу»
Військова справа Сергію завжди була цікава й усі деталі навчання запам’ятовував на завжди. Поради командирів, які пройшли війну в Афганістані, він вже використовував на Донбасі. Так, Сергій на черговому завданні наказав відкрити люки БТРів і це врятувало життя екіпажу, коли сепаратисти влучили у машину.
«У нас задачі були такі, що тільки й чекай на засідки.
Почався бій. Сергій відчував як сильно пече права нога, намагався не зважати і навіть не дивився вниз. Коли в нього закінчилися патрони, потягся за новими, і тоді побачив, що ліва нога відірвана.
«Вона висіла на клаптику шкіри. Пекла права, бо її посікло уламками, а відірвану — навіть не відчував. Ні, ніякого шоку не було. Я склав пошкоджену ногу в рюкзак і продовжив відстрілюватися. Поряд лежав наш водій Юра Весельский, йому теж відірвало ногу. Він намагався собі накласти джгута, та не вдалося. Тоді він у такому стані наклав джут мені. Юрі вже наклали ті, хто був поряд», — говорить Сергій.
Із важким пораненням Сергій продовжував керувати боєм. Потім набрав комбата, щоб розповісти про ситуацію, заспокоїв людей і розставив їх по місцях.
Здивувався, коли побачив ногу на місці
Солдат спокійно сприйняв свою травму і десь навіть уже почав мирився із тим, що залишиться без ноги.
Сергія чекав ще рік лікування, поки він знову зможе ходити. Адже вистрілом спалило 20 сантиметрів ноги і тому треба було не тільки дочекатися поки вона зростеться, а й «витягнути» її. Нога й досі болить у чоловіка. Та, за його словами, він звик до болю. Головне, що може ходити.
«До речі, той, хто стріляв у нас, потім знайшов мене у соцмережі. Так! Просто взяв і написав, без матюків чи звинувачень. Я так саме йому відповів. Деякий час ми спілкувалися. Виявилося, він служив лейтенантом міліції у Слов’янському районі. Його підрозділом керував Ігор Гіркін (Відставний офіцер збройних сил РФ. Один з організаторів збройного конфлікту на Донбасі. — Авт.). А того міліціонера-сепаратиста СБУ схопили і обміняли на наших полонених. Тепер він сидить у Росії, без будь-яких прав чи статусу, на шиї у рідні. Деякі речі він став розуміти, що їх просто використали. Та все одно вірить у російські байки про те, що в Україні вбивають за російську мову, наприклад. І у всьому винний звичайно у нього наш президент. Хоча й хоче повернутися в Україну», — розповідає Сергій.
Повернувся на службу
Через півтора роки після страшного поранення Козак повернувся на службу. Він знову із своїм батальйоном захищав Україну від окупантів на кордоні з анексованим Кримом і в зоні АТО. Виконував завдання на рівні зі своїми побратимами, ні в чому не відставав він них і не вимагав до себе послаблень.
Наприкінці минулого року у Сергія закінчився контракт і він повернувся до мирного життя. «Виховую сина, няньчу донечку, яка народилася перед тим, як призвався. Інколи ходжу у школи, щоб провести уроки з патріотичного виховання. Та коли треба буде — знову підпишу контракт та піду на фронт. У цьому призначення чоловіка — захищати свою родину і країну», — говорить Сергій.